ХІІ

ДВОЄВІРИ

         1

І жили ми, святкуючи Купала.

На масляну ми смажили млинці.

Та царська влада все ще планувала,

Русинство знищити в кінець-кінців.

         2

Не до снаги їй були наші свята,

І те, чому навчали ми дітей.

Хотілось їй щоб ми, немов телята,

Попівських слухали дурних ідей.

         3

Ще гірше, що сповідували люди

Те, що Ішшуа в давності прорік.

Але сповідували без облуди,

Як має розуміти чоловік.

         4

Про боже царство, котре нам доступне,

Не в смерті, а коли ми у бутті.

Бо діти божі – поняття сукупне,

Не можуть вони жити в самоті.

         5

Про те, що в нас усіх Отець єдиний,

А світ навколо теж його дитя.

І зла нема в великій цій родині,

Нема Диявола, лише життя.

         6

Життя несе в собі велику силу,

Котру нам передав Небесний Род.

Маленьке зернятко розколе брилу,

Коли його посієш на город.

         7

Коли лякають чортом із рогами,

Нема чого шукати укриття.

Тваринам роги вділені богами

Щоб боронить від хижаків життя.

         8

Немає в світі вовка із рогами,

Ні лева, тигра, щуки чи змії.

Їх носять ті, хто мирними стадами

Пасуть траву і дякують землі.

         9

Людина ж вірити у зло не має,

Бо віра це і є її буття.

Всяк чоловік подобу ту приймає,

Котру її утворять почуття.

         10

Людина зла весь світ недобрим значить,

Крадій же вірить, що усі крадуть.

Гулящий в думах жінку з іншим бачить,

Чекає вбивця, коли його вб’ють.

         11

І люди ці в житті не вкусять щастя,

А вічний страх це покарання їм.

Не кайдани натиснуть їм зап’ястя,

А те що світ навколо їм не дім.

         12

Подобу людську створюють чесноти,

І віра в добрий спадок від богів.

Багатий тут не кращий від бідноти,

А чесний рід тут вищий за царів.

         13

І той є злим, хто каже що ми різні,

Хто ділить світ на своїх і чужих.

Хто грати поміж нас кує залізні,

І робить з нас байдужих і черствих.

         14

Нам пращури лишили честь і гідність

Котрою вони жили із давен.

Для нас безчесність майже як безплідність

Бо чесність то є давніх варів ген.

         15

Але проходили часи русинів,

З’явився в церкві Нікон патріарх.

Він зміну вніс до всіх церковних чинів,

А в цьому допоміг йому монарх.

         16

Проголосив русинство двоєвірством,

І всюди віру цю заборонив.

Та ще із більшим поривом і звірством

Він з християнами тоді вчинив.

         17

Русинам що? Вони не мають храмів,

У хаті в кожного горів вогонь.

А християни цьому об’єднанню

Не раді були і кляли вдогонь.

         18

Так утворилась церква православна,

Почала святкувати наших свят,

Але їх значення вона й подавно

На християнський поміняла лад.

         19

Лише де інде є такі русини,

Котрі ще пращурів своїх варяг

Шанують до останньої ворсини

І вірність їхніх бережуть присяг.

         20

Та день іще такий у нас настане,

Коли русином буде зватись всяк.

Коли брехні імла у мить розтане

І відродиться давній дух вояк.