КНИГА РУСИНІВ – I

Піснь І : НЕБЕСНИЙ ХРАМ

 

1

Давно минули ті буремні роки

Коли відкритим був небесний храм.

Волхвів не чутні біля нього кроки,

А він притулком став самим вітрам.

2

Та були дні, коли в Великдень світлий,

Збиралась тут тьма-тьмущая волхвів.

Як трави ті давно уже відквітли,

Так і немає тих, хто б розповів

3

Про храм, котрий збудований богами,

В котрім життя почався буйний вир.

В Чаші Життя, прихованій ярами

Лежить небесний камінь Алатир.

4

До тріщини від молота Сварога

В котрій зростало Дерево Життя,

Здавна волхвів вела свята дорога,

А все живе тут мало укриття.

5

Під свято прибували охоронці

З народу, котрий зветься словом «Вар».

Відсовували браму і на сонці

Вогонь розпалювали під вівтар.

6

Ще вранці, хто з далекої дороги,

Йшли до купальні змити бруд з очей.

Омивши руки там свої і ноги

Йшли до лаштованих своїх печей.

7

Вогнем багаття грілась чаша з глини –

Такою була Великодня піч.

У ній волхви святкової години

Рода кумир пекли – смачний куліч.

8

А ввечері влаштовували страву:

Волхви сиділи край своїх багать,

Почастувавши пращурів по праву,

Приймалися куліч святий ламать.

9

Цим кулічем проводилось причастя

До батька Рода, котрий дав життя.

Ми його тіло і, на наше щастя,

Увесь наш світ – його серцебиття.

10

От так волхви Великдень святкували,

Та звичай цей зберігся до тепер.

В цей день назавжди морок відігнали

Великдень – це очищення четвер.

11

В цей день сиділи край вогню до рання,

Щоб пращурів пізнати заповіт.

Почуть старих волхвів оповідання

Про пращурів – богів і весь наш світ.

12

Про боже царство, котре нам доступне,

Не в смерті, а коли ми у бутті.

Бо діти божі – поняття сукупне,

Не можуть вони жити в самоті.

13

Про те, що в нас усіх Отець єдиний,

А світ навколо теж його дитя.

І зла нема в великій цій родині,

Світ божий добрий, як саме життя.

14

Життя несе в собі велику силу,

Котру нам передав наш батько Род.

Маленьке зернятко розколе брилу,

Коли його посієш на город.

15

Коли лякають чортом із рогами,

Нема чого шукати укриття.

Тваринам роги вділені богами

Щоб боронить від хижаків життя.

16

Немає в світі вовка із рогами,

Ні лева, тигра, щуки чи змії.

Їх носять ті, хто мирними стадами

Пасуть траву і дякують землі.

17

Людина ж вірити у зло не має,

Бо віра це і є її буття.

Всяк чоловік подобу ту приймає,

Котру її утворять почуття.

18

Людина зла весь світ недобрим значить,

Крадій же вірить, що усі крадуть.

Гулящий в думах жінку з іншим бачить,

Чекає вбивця, коли його вб’ють.

19

І люди ці в житті не вкусять щастя,

А вічний страх це покарання їм.

Не кайдани натиснуть їм зап’ястя,

А те що світ навколо – їм не дім.

20

Подобу людську створюють чесноти,

І віра в добрий спадок від богів.

Багатий тут не кращий від бідноти,

А чесний рід тут вищий за царів.

21

І той є злим, хто каже що ми різні,

Хто ділить світ на своїх і чужих.

Хто грати поміж нас кує залізні,

І робить з нас байдужих і черствих.

22

Нам пращури лишили честь і гідність

Котрою вони жили із давен.

Для нас безчесність майже як безплідність

Бо чесність то є наших богів ген.

 

далі>>>