IV

УКРАЇНА ПЕРУНА

           1

Та заздрити почали людям змії,

Котрі раніше жили в цих просторах.

Не до снаги прийшлись їм божі дії

І на буття вони навели морок.

          2

Дажбога світло від людей закрили

Понівечили світ своїх богів.

А їхній цар, що мав великі крила

На рід людський зміїний рід повів.

          3

В рятунок люди Хореса позвали.

І білим вовком він побіг крізь морок.

Дітей збирав, котрі у тьмі блукали,

Ховав їх до хатин і до коморок.

          4

Сварог почув новини невеселі,

Послав з Сімургом людям в дар вогонь.

І освітив Сімург людські оселі

І морок вийшов, ставши осторонь.

          5

Перун, людей зібравши в військо

На бій зміїне кодло викликав.

Та цар зміїний по злодійськи

Від битви ратної в пітьму втікав.

          6

Та від Перуна хмарам не сховати.

Крізь хмари блискавка сильніше б’є.

Царя зміїного зумів Перун застати

В долині, де з Дніпра він воду п’є.

         7

І був великий стрітень. Змій щосили

Націлив кігті на Перуна з висоти

Та пращур наш зловив його за крила

І вдарив так, що загуло за три версти.

          8

Впав змій і вже не зміг піднятись

Перун дістав з піхов свого меча,

Та змій молити став і вибачатись,

Щоб не рубав Перун його з плеча.

          9

І зглянувся Перун тоді над Змієм

Надів ярмо і впряг в Сварожий плуг

Та вирішив, що як той плуг зуміє,

Так вкрає землю горами навкруг.

          10

І довго йшли від моря і до моря,

А далі знов пішли в зворотній бік.

Високі навертались плугом гори,

Котрими вкраєна земля буде на вік.

          11

Закінчивши, сказав Перун до Змія:

«В землі украєній живе моя сім’я.

Хай змії в гори ці іти не сміють,

Бо поміж горами Україна моя.»

          12

І з тих давен, великая рівнина,

Що краять гори сколотів, сармат.

Прозвалась словом Україна –

Перунова земля, Русинський шмат.

          13

То була славна світла перемога,

Хоч морок ще ховавсь за хмару з пилом.

І час прийшов великого Дажбога,

Далекий шлях чекав його з Ярилом.

          14

В велику вись Дажбог збирався

Хто зна, що буде там наприкінці.

І щоб без сил в дорозі не зостався,

Весь тиждень люди жарили млинці.

          15

І ось настав великий день Ярилів.

Щодуху він підняв Дажбога в вись.

І морок впав з далеких небосхилів,

А хмари пилу в світлі розійшлись.

          16

Земля ожила у дерев цвітінні,

Та рано ще було гасити піч.

Від сонця заховався морок в тіні

І там чекав, доки настане ніч.

          17

Хорес, котрий найменший з Рода роду,

Та мав гарячий норов невгамовний,

Тепер вступити в битву мав нагоду,

Й зійшов у небі наче місяць повний.

          18

Розправив Хорс свої широкі груди,

І з неба темного до затінку нічного,

Щоб мороку вже не втекти нікуди,

Доправив світло ясного Дажбога.

          19

І морок зник, життя торжествувало,

Сльозинки радості текли в усіх з очей

І одне одного всі люди обіймали

Так всі зріднилися у довготі ночей.

          20

І до людей тоді спустились боги

Щоб радістю з нащадками ділитись.

То був Великдень світла перемоги

В цей день усім хотілось веселитись.

           21

І, непомітно, все, що так раділо

З глибин землі і до самих небес.

Любов з’єднала у єдине тіло –

У той Великдень батько Род воскрес.

          22

Його присутність люди відчували

Та великодній хліб пекли гуртом

І кожного тим хлібом частували

І причащались всі, хто за столом.

          23

З тих давніх пір, коли в Ярилі сонце,

На повний місяць відчиняють двері

І в чистій хаті ставлять під віконце

Стіл у четвер священної вечері.

           24

Бо в цей четвер до хати завітають

Всі пращури, котрі на світі жили.

Вони усіх живих благословляють,

І додають усій родині сили.

          25

А в ті часи великі і прадавні

Від сили Роду морок геть утік

І, вкраєні Перуном, землі славні

Боги заповідали нам на вік.

          26

Так, у землі святій із покон віку

Жили і правили богів нащадки.

А, з часом, стало зовсім їх без ліку

І кожен править став свої порядки.

          27

За владу билися. Ніхто часу не гаяв.

І, згодом, стали зовсім забувати,

Що нам Перун колись цю землю вкраяв,

Щоб справедливий світ побудувати.

          28

Щоб між родами сотворити мир,

У зоряному храмі старости зібрались

І на Перуна золотий кумир

Як вирішать, так і зробити клялись.

          29

Та правлячий обрати рід не вдалось,

Бо сколоти всі серед рівних рівні.

На дворі в сьомий раз смеркалось,

А старости все дерлися як півні.

          30

Та, врешті, втомлені вони поснули,

І сам Перун послав усім видіння.

На ранок старости таки збагнули,

Що в їхніх дітях всіх родів спасіння.

          31

І кожен з них пішов до свого роду,

Собі залишив старшого з синів,

Його ж братів, сестер до сонця сходу

До храму зоряного він повів.

          32

Зустрілись в храмі знову незабаром

І сотнями дітей туди зібрали.

І стали діти ці безцінним даром,

З яким роди нарешті мир уклали.

          33

Судилось дітям обраними стати,

Створити рід, котрий назвався «Вари».

Всі старости їм стали присягати,

І врешті скінчились між ними чвари.

          34

З тих пір усобиці не знали люди.

Родами правив вищий, царський рід.

Його чесноти славилися всюди,

І захід варам радий був і схід.

          35

І суд міжродовий їм довіряли,

І військо підіймалось на їх зов.

Із їх числа кагана обирали,

Бо в жилах їх текла священна кров.

          36

Колись Перун шмат світу людям вкраяв,

Щоб збудувати царство волі і добра.

Щоб брата брат за п’ядь землі не лаяв,

Щоб бігала безпечно дітвора.

          37

Цю долю обраним довірили старшини.

Хоч «обрами» колись цей звали рід,

Та знайте, що варяги і русини

Від варів – обраних ведуть свій родовід.

 

 

далі>>>