V

Піснь V : УКРАЇНА ПЕРУНА

1
Та заздрити почали людям змії,
Котрі раніше жили в цих просторах.
Не до снаги прийшлись їм божі дії
І на буття вони навели морок.
2
Дажбога світло від людей закрили
Понівечили світ своїх богів.
А їхній цар, що мав великі крила
На рід людський зміїний рід повів.
3
В рятунок люди Хореса позвали.
І білим вовком він побіг крізь морок.
Дітей збирав, котрі у тьмі блукали,
Ховав їх до хатин і до коморок.
4
Сварог почув новини невеселі,
Послав з Сімургом людям в дар вогонь.
І освітив Сімург людські оселі
І морок вийшов, ставши осторонь.
5
Перун, людей зібравши в військо
На бій зміїне кодло викликав
Та цар зміїний по злодійськи
Від битви ратної в пітьму втікав.
6
Та від Перуна хмарам не сховати.
Крізь хмари блискавка сильніше б’є.
Царя зміїного зумів Перун застати
В долині, де з Дніпра він воду п’є.
7
І був великий стрітень. Змій щосили
Націлив кігті на Перуна з висоти
Та пращур наш зловив його за крила
І вдарив так, що загуло за три версти.
8
Впав змій і вже не зміг піднятись
Перун дістав з піхов свого меча,
Та змій молити став і вибачатись,
Щоб не рубав Перун його з плеча.
9
І зглянувся Перун тоді над Змієм
Надів ярмо і впряг в Сварожий плуг
Та вирішив, що як той плуг зуміє,
Так вкрає землю горами навкруг.
10
І довго йшли від моря і до моря,
А далі знов пішли в зворотній бік.
Високі навертались плугом гори,
Котрими вкраєна земля буде на вік.
11
Закінчивши, сказав Перун до Змія:
«В землі украєній живе моя сім’я.
Хай змії в гори ці іти не сміють,
Бо поміж горами Україна моя.»
12
І з тих давен, великая рівнина,
Що краять гори сколотів, сармат.
Прозвалась словом Україна –
Перунова земля, Русинський шмат.
13
То була славна світла перемога,
Хоч морок ще ховавсь за хмару з пилом.
І час прийшов великого Дажбога,
Далекий шлях чекав його з Ярилом.
14
В велику вись Дажбог збирався
Хто зна, що буде там наприкінці.
І щоб без сил в дорозі не зостався,
Весь тиждень люди жарили млинці.
15
І ось настав великий день Ярилів.
Щодуху він підняв Дажбога в вись.
І морок впав з далеких небосхилів,
А хмари пилу в світлі розійшлись.
16
Земля ожила у дерев цвітінні,
Та рано ще було гасити піч.
Від сонця заховався морок в тіні
І там чекав, доки настане ніч.
17
Хорес, котрий найменший з Рода роду,
Та мав гарячий норов невгамовний,
Тепер вступити в битву мав нагоду,
Й зійшов у небі наче місяць повний.
18
Розправив Хорс свої широкі груди,
І з неба темного до затінку нічного,
Щоб мороку вже не втекти нікуди,
Доправив світло ясного Дажбога.
19
І морок зник, життя торжествувало,
Сльозинки радості текли в усіх з очей
І одне одного всі люди обіймали
Так всі зріднилися у довготі ночей.
20
І до людей тоді спустились боги
Щоб радістю з нащадками ділитись.
То був Великдень світла перемоги
В цей день усім хотілось веселитись.
21
І, непомітно, все, що так раділо
З глибин землі і до самих небес.
Любов з’єднала у єдине тіло –
У той Великдень батько Род воскрес.
22
Його присутність люди відчували
Та великодній хліб пекли гуртом
І кожного тим хлібом частували
І причащались всі, хто за столом.
23
З тих давніх пір, коли в Ярилі сонце,
На повний місяць відчиняють двері
І в чистій хаті ставлять під віконце
Стіл у четвер священної вечері.
24
Бо в цей четвер до хати завітають
Всі пращури, котрі на світі жили.
Вони усіх живих благословляють,
І додають усій родині сили.
25
А в ті часи великі і прадавні
Від сили Роду морок геть утік
І, вкраєні Перуном, землі славні
Боги заповідали нам на вік.
26
Так, у землі святій із покон віку
Жили і правили богів нащадки.
А, з часом, стало зовсім їх без ліку
І кожен править став свої порядки.
27
За владу билися. Ніхто часу не гаяв.
І, згодом, стали зовсім забувати,
Що нам Перун колись цю землю вкраяв,
Щоб справедливий світ побудувати.
28
В Небеснім Храмі старости зібрались
Щоб між родами сотворити мир,
Як вирішать, так і зробити клялись,
Перунів свідком був цьому кумир.
29
Та правлячий обрати рід не вдалось,
Бо сколоти всі серед рівних рівні.
На дворі в сьомий раз смеркалось,
А старости все дерлися як півні.
30
Та, врешті, втомлені вони поснули,
І сам Перун послав усім видіння.
На ранок старости таки збагнули,
Що в їхніх дітях всіх родів спасіння.
31
І кожен з них пішов до свого роду,
Собі залишив старшого з синів,
Його ж братів, сестер до сонця сходу
До храму зоряного він повів.
32
Зустрілись в храмі знову незабаром
І сотнями дітей туди зібрали.
І стали діти ці безцінним даром,
З яким роди нарешті мир уклали.
33
Судилось дітям обраними стати,
Створити рід, котрий назвався «Вари».
Всі старости їм стали присягати,
І врешті скінчились між ними чвари.
34
З тих пір усобиці не знали люди.
Родами правив вищий, царський рід.
Його чесноти славилися всюди,
І захід варам радий був і схід.
35
І суд міжродовий їм довіряли,
І військо підіймалось на їх зов.
Із їх числа кагана обирали,
Бо в жилах їх текла священна кров.
36
Колись Перун шмат світу людям вкраяв,
Щоб збудувати царство волі і добра.
Щоб брата брат за п’ядь землі не лаяв,
Щоб бігала безпечно дітвора.
37
Цю долю обраним довірили старшини.
Хоч «обрами» колись цей звали рід,
Та знайте, що варяги і русини
Від варів – обраних ведуть свій родовід.

 

 

далі>>>