VIII

ГУНИ

         1

В цей час, свою поповнивши скарбницю,

Відправились в Кият більшість варяг.

В Хорезмі називали так столицю,

Над нею майорів варязький стяг.

         2

Вже нині знаєм слово ми «столиця»,

Це місто де «престол» стоїть важкий.

Раніше ж не сидів каган в світлицях,

Був влади символом залізний «кий».

         3

В Україні знов три русі зостались.

І свій «Каган Русі» на кожній був.

Під проводом Ругили об’єднались,

Котрий земель немало їм здобув.

         4

Усіх нас «гунами» тоді назвали,

Та не тому, що був такий нарід,

А все тому, що братство цінували

І не дивились хто, з яких порід.

         5

А слово «гун» на нашій давній мові

То значить «приятель» чи «побратим».

В кому козацької немає крові,

Тому здається слово це пустим.

         6

Козак же знає товариству ціну,

І за товариша життя віддасть.

А тих, хто зрадив братство і країну,

Знайде і все з торицею воздасть.

         7

Так і Ругило, чувши що ромеї,

Ховають тих, хто зрадили братів,

Був збурений від новини цієї

І повернути їх назад хотів.

         8

Він Риму обіцяв війну криваву,

І цю обіцянку таки здержав.

Ромеям влаштували ми облаву,

Напали на найбільшу із держав.

         9

Трусився Рим, доки не вмер Ругило.

І золотом платив нам данину.

Та як каганом гунів став Атило,

Ромеї залишилися без сну.

         10

В Хорезм тоді пішли трофеї славно,

Котрі збирали гуни на війні,

А Персія їх купувала вправно

Плативши варам по двійній ціні.

         11

Поєднані лиш клятвою братерства,

І данини ніхто з них не давав.

І була воля в гунів усім верствам

І вдосталь було вин, медів і страв.

         12

А данину платили ті хто в братство

Не вірив і не визнавав ніяк.

Хто замість честі цінував багатство,

Тому й залишився один мідяк.

         13

І були славні наші перемоги

Вестготів били ми і били Рим.

З Атилом завжди були наші боги,

І меч Перуна завжди був із ним.

         14

Так час спливав і взяв собі покрову

Атило з молоденькою Гудрун.

Зіграв весілля, так щоб жінку нову,

Пізнав народ і бачив кожен гун.

           15

Вона всміхалась, наші страви їла,

Співала гарно з гунами пісні,

А потім чоловіка отруїла.

В ту ніч помер каган наш у вісні.

         16

Пройняв великий смуток Україну.

Помер Атило і настав кінець..

Мов обірвав хтось пісню солов’їну,

Мов сонця згас останній промінець.

         17

Гудрун, як вбивцю, з ним живцем ховали.

Таким у нас був звичай із давен.

А охоронців з кіньми закопали,

Ногами прив’язавши до стремен.

         18

Така вже була в охоронців доля:

Вони в честі, доки живе каган.

А як уб’ють його посеред поля,

Живі чи мертві ляжуть всі в курган.

           19

І між собою розділились гуни.

В союзі кожен першості хотів.

Брати братам заготували труни,

В вісні тримали меч напоготів.

         20

Лише русинів в мирі між собою,

Тримала русь на Волзі у болгар.

До неї везли хутро, мед і зброю,

А там їх доправляли аж до вар.

         21

І торгували вари дуже вправно,

Тримаючи в руках шовковий шлях.

Не було ворогів в них і подавно

Ні в горах на шляху і ні в полях.

         22

Кому ж як не варягам торгувати

І каравани вести крізь туман?

Вони з дитинства навчені вбивати.

Смерть тим, хто нападе на караван.

           23

Та не усе так добре як здається.

Не всім дано пізнати вічний мир.

Бо того, хто мечем добряче б’ється,

Завжди затягне у кривавий вир.

         24

В союзі ефталітів вари були

І часто разом билися в війні.

Скрізь де вітри буремні тільки дули

Не було варам рівних на коні.

         25

Колись давно розбили персів разом,  

Їх цар сплатити викуп заприсяг.

Все військо повернулось за наказом,

Залишивши чотириста варяг.

         26

Та перси не збиралися платити.

Дізнавшись, що варяг так мало тут,

Усіх їх вирішили підло вбити

І утекти без викупу в свій кут.

         27

Та вари з кіньми всі залізом вкриті,

А лук їх пробивав залізний щит.

З двох тисяч персів однієї миті

Не стало ні голів, а ні копит.

         28

Розгнівався тут перський цар на варів,

І ще шість тисяч був до них послав.

Кістки тріщали від важких ударів,

Та й цих їх смертний час в бою спіткав.

         29

Так посміялись вари із невдахи

І утекли усі у темний ліс.

Забувши про свій розум і про страхи,

Цар персів був розлючений до сліз.

         30

Він наказав тоді своєму війську

У ліс іти за ними навздогін.

Всю пішу силу кинув і всю кінську,

Залишивши з собою лиш загін.

         31

Та вари хитрі в лісі розділились.

Одні манили військо в далину,

А інші знову до царя явились,

Його убивши, взяли данину.

         32

Про подвиг встигли цей і пісню скласти

І знав про силу їх каган Гатфар.

Давно на тюрків мріяв він напасти,

Та проти був Кандік – каган всіх вар.

         33

Та коли вари були у поході,

Таємно людям своїм повелів,

Гатфар убити тюрків при нагоді,

Котрих в Хорезм впустили, як послів.

         34

А тюрки, звісно, вбивства не простили.

Хорезм відчув на собі весь їх гнів.

Усіх людей безжалісно убили,

Палав вогнем Кият десяток днів.

         35

То ж коли вари знову повернулись,

Нічого не знайшли окрім костей.

До тіл жінок в оселях їх горнулись

Обпалені тіла їхніх дітей.

         36

За вірність клятві вари поплатились.

Заправило життя страшну ціну.

Посли Гатфара тут не забарились,

Покликати Кандіка на війну.

         37

Та зрозумів Кандік що без Гатфара

В нещасті цім не обійшлось ніяк.

То ж хай воює з тюрками без варів.

Нехай покаже що він за вояк.

         38

Так гунів клятва і була розбита,

Братерству давньому настав кінець.

Кров гунів гунами була пролита,

Зійшов союз їх давній нанівець.

 

 

далі>>>