X

 КИЇВСЬКА РУСЬ

          1

Тоді був Ейрік київським каганом,

Коли на Русь, неначе хижий звір,

З земель своїх болгарським гнаний ханом,

Напав тудун земель аварських Дір.

         2

Він Київ взяв тоді в страшну облогу,

Та взяти русь завдання не просте.

Встиг повернутись Ейрік на підмогу,

І військо Діра в мить одну розтер.

         3

Самого Діра тут же було вбито,

А його сина Ейрік пожалів.

До свого війська взяв його служити,

Разом із тими хто в бою вцілів.

         4

Служив Аскольд, хоч злобу в серці тихо

На Ейріка тримав і його рід.

Коли від хворі вмер каган на лихо,

Став Рюріку служити він услід.

         5

Був Рюрік свого батька гідним сином.

Варяг він знову разом об’єднав.

Було нарядом все і було чином,

Хозар від Києва тоді прогнав.

         6

Русь Київську тепер за старшу мали,

І сріблом сильна була і мечем.

На Візантію ми тоді напали,

Розбивши їхнє військо, як нікчем.

         7

Узяли викуп ми тоді із греків,

Набили вщент трофеями ладді,

І Царгород від нас був недалеко,

Та не повели нас туди вожді.

         8

Бо Рюрик знав, як дасть він місто війську,

Не втримаються воїни в руках.

Зруйнують всю столицю візантійську,

Все перетворять тут вони на прах.

         9

Не буде тоді з ким нам торгувати,

Не буде з кого брати данину.

Звелів додому Рюрик повертати,

Пограбувавши тільки царину.

         10

Та серед війська почалось бунтарство,

Всіх невдоволених Аскольд зібрав.

І змовився тоді з хозарським царством,

І Київ здати їм пообіцяв.

         11

Відчувши міста неминучу втрату,

Відправив Рюрик сина через ліс

В Смоленську вкраїну до свого брата.

Там він залишився і там і зріс.

         12

Коли хозари місто обступили,

Аскольд людей на Рюрика підняв.

Вони у місто ворога впустили,

Та Рюрик до останнього стояв.

         13

Кагана взявши раненим, хозари

Зволіли стратити його в на страх.

І кинули його живцем до жару,

На погребальних котрий тлів кострах.

         14

Аскольд став київським тоді тудуном,

Котрий хозарам данину платив.

Він не ладнав з Дажбогом і Перуном,

Тому і віру іншу він прийняв.

         15

Почали люди і волхви втікати

Із Києва з Русі в Смоленський край.

І там в Олега, Рюрікова брата,

Просили: «Йди злодія покарай!»

         16

Та не простою була вже ця справа.

Русь з берега не просто захопить.

Та все ж знайшлась на зрадника управа,

Недовго довелось Аскольду жить.

         17

З собою взявши хутра й срібла міру,

Олег приплив в компанії купців.

Вони бажали прийнять нову віру,

І жертвували щедро з гаманців.

         18

Дари свої й Аскольду передали

І срібла й хутра дали цілий пуд.

А на словах проханнячко додали,

Щоб їх хрестити він не мав за труд.

         19

Аскольд зрадів, що так людей багато

За раз у нову віру наверне.

І щоб хрещеним стати їхнім татом,

Зійшов до них у місце гамірне.

         20

Всіх обійнявши, вийшов до Олега,

Зрівнявшись з ним, Аскольд його впізнав.

За хрест на шиї, що був оберегом,

Його каган схопив й душити став.

         21

«Ти не каган!» – в обличчя йому мовив.

«Каган тут я і Ігор – небож мій!»

І меч в живіт встромив на цьому слові,

І впав Аскольд, звиваючись мов змій.

         22

Ніхто не став Олегу заважати.

Вітав кагана і радів народ.

Став Київ знову центром каганату,

Фортецею серед дніпровських вод.

         23

Там Ігор правив, нищачи германців,

Звідти в похід збирався Святослав.

І Володимир там приймав посланців,

Котрих Василь із Візантії слав.

         24

Та мул наніс колись Дніпро нівроку,

І одне русло обміліло вкрай.

Тече тепер ріка з одного боку,

А з іншого засох бодай ручай.

         25

Нема січі у Києві сьогодні,

Немає вже у Києві русі,

Та всю країну в пам’яті народній,

Прозвали Руссю Київською всі.

 

 

далі>>>